13.09.16 Щодо реорганізації НАК «Нафтогаз України» (Про відокремлення діяльності з транспортування та зберігання (закачування, відбору) природного газу)

Майже рік тому, 1 жовтня 2015 року, набрав чинності Закон України «Про ринок природного газу» (далі - Закон), який окремі представники євроспільноти, влади та НАК «Нафтогаз України» проголосили “кращим в Європі”. Закон дійсно задекларував положення, які притаманні сучасному конкурентному ринку природного газу, зокрема:
- забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу;
- вільну торгівлю природним газом та рівність суб’єктів ринку;
- вільний вибір постачальника природного газу;
- невтручання держави у функціонування ринку природного газу, усунення обмежень конкуренції, спричинених діями суб’єктів ринку природного газу, у тому числі суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання державної форми власності;
- відокремлення і незалежність оператора газотранспортної системи;
- ринкове ціноутворення на природний газ тощо.
Проте, впровадження Закону за рік принесла дещо інші реалії: так звану “ринкову” ціну на природний газ для населення, яку ніхто не може обґрунтувати, багатомільярдні бюджетні субсидії населенню, факти зловживання монопольним становищем НАК «Нафтогаз України». На сьогодні більшість експертів, аналітиків та суб’єктів ринку природного газу вважають, що позитивних змін на ринку, крім диверсифікації поставок газу в Україну, практично не відбулось.
Фахівці Асоціації проаналізували одне з останніх рішень Уряду, спрямоване на виконання зобов’язань України в рамках Енергетичного Співтовариства та Закону, а саме: постанову Кабінету Міністрів України від 1 липня 2016 року №496 «Про відокремлення діяльності з транспортування та зберігання (закачування, відбору) природного газу» (далі – Постанова).
Виходячи з назви Постанови можна уявити, що Кабінет Міністрів України зрештою спромігся виконати вимоги Третього енергопакету ЄС та вивести з-під контролю НАК «Нафтогаз України» функції транспортування та зберігання газу. Але:
1. Відсутнє обґрунтування моделі відокремлення. Закон дає можливість вибору з двох варіантів – відокремлення за власністю (OU) чи незалежний системний оператор (ISO). Як завжди, ані дискусії, ані повноцінного громадського обговорення, ані навіть пояснень Уряд не надав.
П.2 Постанови визначає модель відокремлення «… передбачену статтею 23 Закону України «Про ринок природного газу», як модель відокремлення газотранспортної системи України», яка перебуває в державній власності та не підлягає приватизації». Разом з тим, відповідно до п.2 статті 23 Закону, «Оператором газотранспортної системи може бути виключно її власник, крім випадку, визначеного частиною першою статті 27 цього Закону», а п.1 статті 27 визначає, що «Вимога частини другої статті 23 цього Закону не застосовується, якщо до або станом на 6 жовтня 2011 року газотранспортна система знаходилася у складі вертикально інтегрованої організації і власник газотранспортної системи визначив суб’єкта господарювання, який має право подати запит на сертифікацію».
Ще на етапі обговорення проекту Закону вказувалось на нечіткість перехресних формулювань п.2 статті 23 та п.1 статті 27. Наразі, ця нечіткість, на нашу думку, ставить під сумнів відповідність рішення Уряду щодо моделі відокремлення вимогам Закону.
2. Відокремлення та створення окремих підприємств з транспортування та зберігання природного газу, на погляд багатьох фахівців, є невиправданим. Навпаки, саме злагоджена робота із транспортування, закачування та відбору природного газу є перевагою діючої газотранспортної системи (ГТС). Створення окремих підприємств з транспортування та зберігання природного газу є досить тривалим та складним процесом, у т. ч. у технологічному плані, та наражає на ризик недостатньої координації і, відповідно, зниження надійності роботи системи в цілому.
3. Постанова не передбачає виведення з під контролю НАК «Нафтогаз України» найбільшої державної компанії «Укргазвидобування», яка видобуває в України біля 80% природного газу, що означає збереження умов для домінування НАК «Нафтогаз України» на ринку природного газу.
4. Діючий Закон передбачає залишити майно, що використовується для забезпечення транспортування та зберігання (закачування, відбору) природного газу у власності держави. Статті 20, 21, 22, 23 визначають особливості реалізації права власності держави на ГТС, загальні вимоги до відокремлення і незалежності оператора, питання сертифікації та моніторингу незалежного оператора, передбачені можливі співвласники незалежного оператора (партнер-ГТС).
Проте, п.5 Плану реструктуризації ПАТ «НАК «Нафтогаз України», затвердженого Постановою (далі – План), зобов’язує Мінекономрозвитку, МІненерговугілля підготувати проект закону «щодо визначення порядку та умов концесії майна, що використовується для забезпечення транспортування та зберігання (закачування, відбору) природного газу і не підлягає приватизації». Враховуючи звичайні терміни концесії (30-50 років), такі дії можуть сприйматися як намір провести приховану приватизацію надзвичайно прибуткового та стратегічно важливого для держави об’єкту.
5. План передбачає утворення ПАТ «Магістральні газопроводи України» до 1 вересня 2016 року, а передачу йому відповідного майна, що використовується для забезпечення транспортування природного газу - протягом 30 днів з дати набрання чинності остаточними рішеннями по суті арбітражних справ між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром», що тривають при Арбітражному інституті Торговельної палати м. Стокгольма.
Жодних змістовних обґрунтувань такої «прив’язки» суспільству не надано. На практиці це означає відтермінування початку діяльності незалежного оператора на невизначений термін, вірогідніше всього на декілька років.
При цьому, відповідно до п.7 Плану, передача майна з балансу ПАТ «Укртрансгаз» до ПАТ «Магістральні газопроводи України» має відбутись «з урахуванням кредитних зобов’язань НАК «Нафтогаз України» та її дочірніх компаній». З одного боку, попри необхідності вирішення боргової проблеми НАК «Нафтогаз України», доцільність її вирішення за рахунок нового оператора є сумнівною. З іншого боку, це наражає ПАТ «Укртрансгаз» та НАК «Нафтогаз України» на ризики нових позовів з боку їх кредиторів, інтереси яких можуть бути порушені при реалізації цих намірів.
До речі, створювали НАК «Нафтогаз України» швидко і тихо, без зайвих програмних документів і розмов. Реорганізація цієї організації, яка перетворилась в справжнього монстра галузі, загрузла в нескінченних дискусіях, місяцями готуються програми, плани, приймаються постанови КМУ та інші документи, але в результаті замість справжніх перетворень маємо чистої води профанацію.